Вчора, 21 січня 2026 року, Дональд Трамп перетворив Всесвітній економічний форум у Давосі на власну сцену для агресивної риторики. Його годинна промова, наповнена самовхвалянням, неточностями та прямими погрозами Європі, викликала в залі шок, нервовий сміх і зітхання. Європейські лідери терміново скликали зустрічі в Брюсселі, а канадський прем’єр Марк Карні поперевид про можливий «розрив» світового порядку.

Це був не економічний виступ, а політичний шантаж, у центрі якого — вимога контролю над Гренландією, критика Європи та натяки на ширший геополітичний торг, який може торкнутися й України.

Неточності, перебільшення та прямий обман у виступі Трампа в Давосі

Трамп заявив, що США «утримують світ на плаву» і платять за НАТО майже 100% бюджету. Реальність: внесок США — близько 16%. Він стверджував, що Америка колись володіла Гренландією і «помилилася», повернувши її Данії. Насправді США ніколи не володіли островом — лише мали військові бази під час Другої світової за тимчасовою угодою.

Китай, за словами Трампа, «уникає» вітряної енергетики. Насправді Китай лідирує у світі з потужністю понад 520 ГВт. Дані про енергетичну кризу в Німеччині та Британії через «зелену політику» сильно перебільшені. Фактчекери Time, NYT і CNN розгромили ці твердження.

Це не просто помилки — це свідоме спотворення фактів для виправдання власної позиції.

Критика Європи та погрози тарифами

Трамп назвав Європу «не впізнаною», звинуватив у міграційному хаосі, «зеленій афері» та «невдячності». Він висміяв лідерів, зокрема Макрона, і пригрозив тарифами Швейцарії та іншим країнам. «Ми хочемо шматок льоду, а ви нам його не даєте», — сказав він про Гренландію, обіцяючи не застосовувати силу, але тиснути переговорами та митами.

За цим стоять не лише геополітичні, а й економічні інтереси: Гренландія має одні з найбільших у світі запасів рідкісноземельних металів (до 38,5 млн тонн), урану, нафти, газу, літію. Ці ресурси критичні для технологій, оборони, електромобілів і ШІ. Контроль над ними дозволив би США зменшити залежність від Китаю, який домінує на ринку REE.

Паралелі з минулим: від Судетів до можливого «пакту Трампа-Путіна»

Найтривожніше — історичні паралелі. Вимога Трампа щодо Гренландії нагадує претензії Адольфа Гітлера на Судетську область Чехословаччини у 1938 році. Тоді Гітлер обґрунтовував анексію «захистом» етнічних німців і стратегічними інтересами. Європа, боячись війни, підписала Мюнхенську угоду без участі Чехословаччини. Результат — втрата 1/5 території, послаблення країни та, зрештою, повна окупація і Друга світова війна.

Сьогодні Трамп використовує схожий інструментарій: тиск тарифами, риторику «безпеки» та «історичної справедливості» («без нас ви всі говорили б німецькою»). Він обіцяє «рамки угоди» з НАТО, але ігнорує позицію Данії — члена Альянсу. 85% гренландців проти американського контролю, але це не зупиняє президента США.

Для українців ситуація виглядає ще небезпечніше. Останні події в Давосі — зокрема, зустрічі емісарів Трампа та Путіна — викликають асоціації не лише з Мюнхеном, а й з пактом Молотова-Ріббентропа 1939 року. Той договір між двома агресорами передбачав секретний поділ сфер впливу в Східній Європі, ігноруючи суверенітет Польщі, Балтії та інших країн. Сучасні критики побоюються, що прямі переговори Трампа з Путіним щодо України (з можливим визнанням анексій чи замороженням лінії фронту) можуть стати аналогічним «торгом» над головою жертви — без повної участі Києва. Це не ідентична ситуація (Трамп позиціонує себе як «миротворця», а не співучасника агресії), але ризик той самий: поступки агресору стимулюють нові апетити, як це сталося майже століття тому.

Висновок: історія циклічна, якщо ми дозволяємо їй повторюватися

Виступ Трампа в Давосі — не просто ексцентрична промова. Це сигнал, що трансатлантична єдність під загрозою, а принципи суверенітету та міжнародного права можуть стати розмінною монетою в транзакційній політиці.

Українцям, які вже переживають наслідки «умиротворення» агресора, варто уважно стежити за цими процесами. Судети 1938 року, Гренландія 2026 року та можливий «пакт» щодо України — це попередження: коли великі гравці починають ділити території за спиною менших країн, історія ризикує повторитися.

Європа та Україна мають бути на чеку. Наступати на ті самі граблі вдруге — непозволительна розкіш.